Історична довідка села Рокитниця.

Населений пункт утворено в ході переселення з хуторів Бобрівка, Степанувка, Городище, Власиківка, Підкриниця, Постояннє, Підкадуб, Проваллє, Селище, Ягідне, маєток Рокитниця і Пересіка у 1950-1951 рр. В перші повоєнні роки село мало свою сільраду та власний колгосп. Відмічається падіння росту населення у порівнянні з 2001 р. (362 жителі). На даний час в селі проживає 321 житель нарівні 1914 р. В Рокитниці знаходиться дерев’яна церква Різдва Богородиці, зведена у 1784 році. Охоронний статус під номером 178, згідно з рішенням № 76 від 3 квітня 1992 р. виконкому Волинської обласної ради. На південь від села за 7-9 км знаходиться 10 озер, що потребують вивчення.З південно-західної та західної сторони село обвиває річка Рокитенка (Бобрівка), що впадає у річку Воронка. Поблизу села є кілька джерел.

        Перші відомості про село припадають на час Литовської доби, хоча є знахідка монет, знарядь праці, військового спорядження, посуду, що припадає на більш давні часи.

         Землі, де розміщене село, упродовж 2-х століть перебували у власності Володимирської єпископії. Про це не один раз підтверджують судові матеріали – розгляди на той час у м. Луцьку. З перебігом часу в ході великого тиску на православ’я та греко-католицьку церкву, ці землі опинилися в руках польської шляхти, яка отримала обмеження в ході третього поділу Речі Посполитої. Селяни активно підтримували дії партизанського загону під командою солдата  Обухова  у боротьбі з французькими загарбниками у 1812 році. В роки І світової війни село було евакуйовано, а чоловіки воювали на фронтах.

Історичною пам’яткою та окрасою села є місцева церква Різдва Пресвятої Богородиці. 

Так у 1784 році в селі Рокитниця на кошти колишнього Владимирської і Берестецької єпископії за уніатського епископа Сімеона Млодського на честь Різдва Пресвятої Богородиці було збудовано церкву.

Зрубна будівля церкви складається з кількох частин. Основним конструкційним елементом є центральна частина(приміщення для молящих), яка ширша і вища за бічні.

Зі сходу до головного приміщення прибудовано вівтар, нижчий з окремим перекриттям, округлої форми. Приміщення при вході – притвор.

Стіни церкви будівельники клали на зруб з гембльовиних брусів, не використавши жодного гвіздка. Ззовні церква зашальована дошками, що було зумовлено різного за якістю будівельного матеріалу і пофарбована в жовтий та блакитний кольори. Спосіб шалювання підсилював враження висоти. Вікна розміщенні високо над землею  у вигляді розетки. Наглавні хрести прикрашені легким прозірчастим орнаментом. Монументальність і красу силуету підсилюють помітний схил стін до середини будівлі та пружниста форма маківок. 

В 1888 по 1893 роках було зроблено ремонт. До церкви добудували ще два куполи та дзвіницю.

Значимість та оригінальність храму – у пропорціях, красі силуету, зв’язку з тектонікою та навколишнім середовищем, створенні неповторного архітектурного рішення.