Звільненого з полону Захисника Олександра Самрука привітали на рідній землі у Скулині
Як повідомляли, напередодні Великодня у рамках обміну військовополоненими вдалося повернути з полону Олександра Самрука зі Скулина. Тоді всією громадою раділи цій радісній події.
Увесь цей час Олександр перебував на реабілітації, а сьогодні вночі повернувся додому. Відвідати Захисника завітали сільський голова Віталій Кашик, секретар сільської ради Павло Кухта, фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Лілія Синюк, староста Людмила Бойчук, директорка Скулинського ліцею Олена Коваль разом із школярами. Зустріч була дуже теплою.
Олександра мобілізували наприкінці 2024 року, два місяці тривало навчання на полігоні, далі – передова. Служив в одній з механізованих бригад. На полі бою воїн отримав поранення — наступив на міну.
У полон військовослужбовець потрапив у селі Дачне, що на Донеччині. Росіяни утримували пораненого Олександра два місяці. Увесь цей час, розповідає матір Героя Людмила Андріївна, молилася про повернення сина додому.
Сільський голова привітав звільненого Захисника на рідній землі, поцікавився станом його здоровʼя та самопочуттям, подякував за захист Батьківщини та мужність і витримку:
- Твоє повернення - це одна з найбільш радісних подій у нашій громаді за останній час, адже всі ми хочемо, аби наші Захисники поверталися додому живими та були звільнені із кривавих рук ворога, - мовив Віталій Леонтійович. - Підтримаємо, чим зможемо, на постійному звʼязку наш фахівець Лілія Леонідівна, яка допоможе адаптуватися до цивільного життя, надасть необхідні консультації. Відпочивай, набирайся сил, насолоджуйся спілкуванням із близькими.
Олександр Самрук розповів, що досі не вірить, що нарешті вдома, а коли підʼїжджав до рідного села і побачив напис на дорожньому знакові, то захотів сфотографуватися біля нього, аби закарбувати цей момент.
Мати Героя говорить зі сльозами на очах, а він підбадьорює: «Мамо, не плач, все позаду». «То вже сльози радості» - відповідає вона.
Неможливо уявити, скільки сліз пролито через війну. Мабуть, цілі океани… Хочеться, аби по щоках українських матерів, дружин, дітей, батьків текли лише сльози щастя.
