Історична довідка села Дроздні.
Перша писемна згадка про с.Дроздні датується 1545 роком. Але археологічні знахідки (кам’яні знаряддя праці) свідчать про те, що люди на цій території жили з давніх часів і продовжували мешкати за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
За легендою назва села походить від імені пана Дрозденського (Дрозда), який жив в цих місцях. В описі Луцького замку село називається Дрозди, Дроздини, Дроздень.
Існують свідчення, що в 50-х рр. ХІІІ ст.Дроздні були зруйновані під час карального походу монголо-татар на Галицько-Волинське князівство. Населення забрали в неволю та зруйнували монастир, який був укріплений і побудований у Вістрові (що означало «на острові», «на горбку»). Це був острів суші серед болота і лісу. Монахи, які там жили, вирощували хліб і інші культури для прожиття. При монастирі знаходилася майстерня і печі, де виготовляли глиняний посуд. Сьогодні там ще можна знайти черепки посуду.
В 40-х р. ХІV ст. Волинь потрапляє під владу Литви, а пізніше – до складу Речі Посполитої.
Ще однією важливою віхою в історії Волині, а отже і с.Дроздні, була визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-54рр.). Коли сюди дійшла чутка про перші перемоги козаків, на боротьбу з поляками піднялись селяни Волині. По всій території краю відбулися повстання. Великі групи повстанців, організовані з мешканців навколишніх сіл, діяли біля Ковеля. Але за Зборівським мирним договором Річ Посполита поновила свій контроль над цими землями.
1710р. в селі було збудовано церкву і освячено в день св. Михайла. У 1795р. за третім поділом Польщі Волинь відійшла до складу Російської імперії.
Першим випробуванням для Волині після приєднання до Росії була російсько – французька війна 1812р. Наполеон направив великі сили проти третьої російської армії, яка обороняла Волинь. Тому росіяни відступили і зайняли оборону на правому березі р. Стохід. В Дрозднях розмістилися тилові частини французької армії. Місцеві жителі розповідали, що це були «саксони», можливо це були німці з Саксонії, які допомагали французам. Там, де зараз розташована вулиця Молодіжна, були розміщені кузні, в яких вони ремонтували вози та інший інвентар. В лісах, які оточували село, діяв партизанський загін. В бою з французами загинув керівник загону полковник Обухов. Поховали його на північ від Гнилого озера. У вересні 1812р. Волинь була звільнена від ворога.
В цей час у Дрозднях було три сім’ї поміщиків-поляків. Садиба Любачевського була розміщена на горбку по обидва боки дороги біля другої бригади.
Сім’я Макаревичів жила там, де зараз розташована контора колгоспу. Садиба Метельських була біля церкви.
До 1861р. вся земля належала поміщикам. А селянам-кріпакам поміщик давав землю лише «на город». В Дрозднях у всіх панів панщина становила двадцять днів за одну десятину орендованої землі на рік. За віком - чоловікам від 18 до 55 років, а жінкам – від 17 до 50 років. Дві п’ятих цих днів відробляли зимою, а решту - влітку.
Після інвентарної реформи 1848 р. панщина була зменшена до трьох днів на тиждень. В цей час середній наділ в Дрозднях становив 5-6 десятин.
Після реформи 1861р. селяни отримали особисту свободу і землю. За панами залишалися сервітути. В Дрозднях сервітутські землі були на Вороні, Зіновільші, навколо озера за фермою, на фігурі, у Вістрові.
1873 р. з Рівного в напрямку Ковеля і Бреста була побудована залізниця, що була прокладена поблизу Дрозднів.
Зі слів очевидців в 1909 р. в селі відкрили 5-ти класну школу.
Багато лиха завдала населенню Перша світова війна, яка розпочалася в 1914 році. Через Волинь проходила лінія фронту. Тут було мобілізовано 60% чоловічого населення, забрано в селян більшу частину коней, конфісковано велику рогату худобу, свиней, овець. З прифронтової зони частину населення було вивезено в Єкатеринославську, Ростовську губернії. Фронт між російськими та німецькими військами з 1916 по1918 р. стояв на р. Стохід за Голобами. В Дрозднях розміщувалась австрійська кавалерія. Коні стояли в хатах людей, які виїхали в біженці.
На початку 1919 року Дроздні захопили поляки, але 4 серпня 1920 року їх вигнали червоноармійці Чапаєвської дивізії. На сільських зборах обрали комітет незаможних селян, який розпочав розділяти землю між малоземельними селянами.
У вересні 1920 року цей край потрапив під польську юрисдикцію. В цей період населення, яке поверталось з біженців, голодувало, вмирали від хвороб. В селі поляки поставили старосту. Він збирав податок, наводив порядок в селі. Земля, як і раніше ділилась смужками. Кожен знаходив своє поле і поступово освоював.
Люди з’їжджалися в село. Хтось приїхав кіньми і ще придбав корову за період перебування в Росії. Дехто ще привіз зерно на насіння. Селяни з муками відроджували землеробство, ремонтували будинки. Допомагали один одному. Вони жили бідно. Продукція селян була дешева, а продукція промисловості дорога. Товару в магазинах було багато, а селяни грошей не мали. Гроші витрачалися на податок і інші побори, на ремонт воза, упряжі, плуга, борін і іншого знаряддя. Витрачали на одяг, взуття. Продати можна було лише молочні продукти, частину зерна, свині, кури, гуси, вівці. Врожаї були мізерні. Землю не було чим обробляти.
Життя було дуже важким. В селі багатьом не вистачало хліба до нового врожаю. За несплачений податок описували і забирали худобу і цінні речі. В селі з’явилися агенти, які оформляли документи на виїзд в Бразилію, Аргентину, Парагвай і інші держави Американського континенту. В Бразилії купив собі землю Кулачок, на прізвисько «Братуньо». У фермерів в Аргентині на збирання кукурудзи працювали Новосад Антон, Колочун Потап і інші. Вони через рік повернулися додому. В Канаді залишились сім’ї Голоти і Медведя.
В селі багато людей були неписьменними. Навчання в школі проводилось на польській мові. Школа була шестикласною.
В 1925 році польський уряд прислав кілька польських сімей на поселення в село. Їх вирішили поселити на Березині, на захід від села в Кучневі, на Фігурі і в інших місцях.
В 1930 році в Дрозднях було організовано осередок КПЗУ. Її членами були: Янчук Юхим, Янчук Іван, Ростун Іван, Новосад Євмен, Колочун Василь, Магдебура Олександр, Новосад Андрій, Бірук Іван, Бірук Володимир.
1 вересня 1939р. Німеччина напала на Польщу. За пактом Роббентропа – Молотова західноукраїнські землі повинні були зайняти радянські війська. Під час перших днів війни в Дрозднях не було ні німців, ні радянських військ.
17 вересня 1939 р. через село проїхали радянські солдати на возах.
В селі вибрали голову сільської ради і секретаря. В Сибір вивезли сім’ї поміщиків Лобачевских, Макаровичів, Мительських. Їх землі і майно поділили між бідними селянами.
В грудні 1939 р. було утворено Волинську область.
Всі діти шкільного віку мусили ходити в школу, навчання в якій проводилося українською мовою.
В Дрозднях 1940 р. організували колгосп імені Ворошилова. Головою став Остаплюк Онисим. Колгоспна контора розмістилась в будинку поміщиці Мительської.
22 червня 1941 Німеччина розпочала війну з СРСР. В Дрозднях з’явилися німецькі літаки, які скинули бомби на залізничне полотно і обстріляли село з кулеметів.
Все сільське керівництво було евакуйоване, колгосп припинив своє існування, а його майно розібрали селяни.
Після приїзду в село німців, старостою було призначено в Дрозднях – Поліщука Андрія, а на Застав’ї – Клімука Карпа. Селян влада обложила податком. Люди мусили здавати збіжжя, а м’ясо в селі заготовляли німецькі загони.
Молодь забирали силою на роботу до Німеччини. З Дрозднів забрали кілька десятків хлопців і дівчат. Серед них: Демчук Євгенію, Гаврилюк Галину, Кленову Лукерію, Петрук Ганну, Дудіка Івана, Матвіюк Олену, Петрука Володимира, Новосада Михайла, Купрійчук Тетяну, Новосад Юхимку та ін.
В 1941 р. брали добровольців в українську поліцію. З Дроздів записалися Клімук Віктор, Мартинюк Микола, Наумлюк Михайло. В 1943 році вся поліція зі зброєю пішла в ліс в УПА.
В 1942р. в Ковелі було створено єврейське гетто. Сюди звозили євреїв з навколишніх сіл. З Дрозднів було вивезено понад тридцять євреїв.
Всіх тих, хто був в радянській армії і прийшов до дому, було заарештовано і поміщено в табір для військовополонених в Хелмі.
В 1943 р. зросла активність партизан, які пускали під укіс поїзди. Тому німецька адміністрація змусила селян вартувати залізницю.
В цьому ж 1943р. на свято Трійці польські загони напали на с. Гончий Брід. Спалили багато будинків і повбивали людей. Частина жителів втекла в Дроздні, де жили до 1944р., до приходу радянських військ. Після цієї події в Дрозднях члени УПА вбили кількох місцевих поляків.
В 1943р., коли українська поліція пішла в УПА, німці набрали на службу поляків, які почали вбивати українців. Для оборони села діяв загін УПА на чолі з Снігурою (до 10 осіб).
В селі працювали підпільники комуністи і націоналісти. Комітет націоналістів очолював Нечипорук Василь.
16 березня 1944 р. село було визволено радянськими військами. Головою сільради став Кулачок Василь.
Під час визволення Ковеля в Дрозднях розміщувалась військова лікарня. Там працювали військові лікарі, а догляд за пораненими здійснювали сільські дівчата такі як: Солодун Надія, Солодун Поля, Шамака Надія, Ткачук Марія, Корнелюк Валентина, Гаврилюк Зіна, Гаврилюк Тетяна та ін.
В квітні 1944 р. чоловіки віком від 18 до 50 років були мобілізовані на фронт (всього 124 особи).
Військові сапери відремонтували залізницю.
В Дрозднях головою сільради поставили Демчука Івана.
У село направили зі Східної України вчителя, медпрацівників та інших спеціалістів. Починає працювати школа. Навчання проводилося українською мовою за українськими підручниками і було безкоштовним. В селі працював «лікнеп». Вчили людей вчителі, медики та інші люди, які були грамотними.
В 1945 році організовується колгосп. Його головою вибрали Новосада Мефодія Івановича. Селян-одноосібників обложили непосильними податками і поставками зерна. Розпочалась розправа з куркулями і іншими «елементами» (було засуджено і вивезено 14 сімей в Томську область).
За допомогу УПА було засуджено 26 осіб.
Також були засудженні і вивезені в Сибір члени релігійної організації адвентистів сьомого дня.
Вояки УПА , які переховувалися в лісах, почали вбивати сільське керівництво і комуністів. Зокрема вбили голову сільради Демчука Івана.
В 1945 р. розпочались переселення населення навколишніх хуторів в село.
У 1947р. в Дрозднях було відкрито дитячий садок, збудовано клуб біля старої школи та цегельню.
В цьому ж році побудували невеликої потужності електростанцію.
У 1952 р. в Дрозднях була велика пожежа. Згоріло більше 30 хат.
Кілька жителів села добровольцями поїхали на «підняття цілини» в Казахстан.
В 1961р. в Дроздні було проведено радіо.
В 1965р. село було електрифіковано. Тоді ж збудували будинок для школи на дві кімнати.
В 1967 р. в парку біля клубу було встановлено Обеліск Слави. На ньому викарбувано імена селян, які полягли, захищаючи Батьківщину.
В 1969р. було побудовано новий клуб.
В 1974р. вулиці села були частково асфальтовані.
З 1976 р. колгосп почав спеціалізуватися на свинарстві. Було розпочато будівництво свинарників на 7 тис. голів.
Жителі села брали участь у війні в Афганістані (Долінський Михайло Оксентійович, Охримчук Анатолій Іванович, Андросюк Сергій Володимирович) та в ліквідації аварії на ЧАЕС (Долінський Михайло Оксентійович, Гаврилюк Сергій Григорович, Нікончук Сергій Іванович, Новосад Степан Іванович).
В 1990 р. було завершено будівництво нової школи.
Після 1991 р. сільськими головами були: Данилюк Пилип Дмитрович, Цюра Лариса Павлівна, Кондратюк Ніна Миколаївна, Колочун Ніна Павлівна.
В квітні 1992р. в сільраді почали складати списки на виділення паїв селянам.
У 1997 р. було видано селянам сертифікати на отримання паїв.
В 2009 р. - асфальтовано центральну вулицю села.
В 2017 р. було замінено дах в школі.
З січня 2021 р. село Дроздні перебуває в складі Колодяженської ОТГ. Старостою стала Ничепорук Світлана Іванівна.
